Банк портретів / Колесники Іван та Лідія

Колесники Іван та Лідія

Бездітне подружжя Івана та Лідії Колесників проживало в с. Кирилівка (нині – с-ще Кирилівка Мелітопольського району) Запорізької області.

У жовтні 1942 р., через рік після початку німецької окупації, до Лідії приїхав її брат Арсентій Собка, який жив у сусідньому с. Македонівка. Знаючи, що сестра дуже хоче мати дітей, він запропонував їм із чоловіком узяти до себе й виховувати як власну доньку трирічну Олю.

Ольга Воропаєва народилася в м. Маріуполь у сім’ї росіянина Миколи Воропаєва та єврейки Суламіфі Леві. 8 жовтня 1941 р. місто зайняли німецькі війська. Уже наступного дня окупаційна влада наказала всім євреям носити на одязі білу зірку Давида. За кілька днів на вулицях з’явились оголошення, які зобов’язували їх пройти реєстрацію і здати всі цінні речі на пункти приймання. Пізніше нацисти оголосили про загальний збір єврейської громади м. Маріуполь. Усі її члени повинні були взяти коштовності, документи й підготуватися до «переселення в Палестину». Тимчасове гетто нацисти влаштували в будівлі так званого полку (казарми колишнього 238-го Маріупольського стрілецького полку 80-ї стрілецької дивізії; нині – корпус Приазовського технічного університету). Звідти невеликими групами приречених доправляли до с. Агробаза, що за 6 км від місця збору. Упродовж 20 жовтня 1941 р. там розстріляли понад 8 тис. маріупольських євреїв. Серед загиблих виявилися рідні Суламіфі Леві: мати Єлизавета й 20-річна сестра Іда.

Оскільки родина Воропаєвих була змішана, жінці та маленькій Олі пощастило врятуватися від загибелі. Але залишатись у місті було небезпечно. Тож наступного року вони блукали від села до села. Микола допомагав по господарству людям, які надавали прихисток його дружині й доньці. Попри те, жили вони в постійному страху, бо ж мусили просити про допомогу незнайомих людей, щоразу ризикуючи бути виказані гітлерівцям.

Одного разу втікачки натрапили на родину Собок, які впустили їх на ночівлю. Коли Суламіф запитала господарів про допомогу й про те, як вони порадили б урятуватися від розправи окупантів, Арсентій запропонував дівчинку залишити в надійній родині, а її батькам спробувати перейти в безпечне місце через лінію фронту. Гостя погодилась. Тоді він власне й звернувся до своєї сестри Лідії та її чоловіка Івана Колесників з проханням прийняти маля. Як і сподівався, Лідія відразу пристала на пропозицію. Вона сама поїхала до с. Македонівка по Олю. Невдовзі дівчинка звикла до нової сім’ї, почала називати Івана й Лідію татом та мамою.

Тим часом Ольжиним батькам вдалося перейти лінію фронту в Краснодарському краї. Миколу призвали там до Червоної армії, він загинув у одному з боїв. А Суламіф повернулася до рідних місць, щоб забрати дочку, на початку 1944 р., після відступу звідти гітлерівців.

Ольга Воропаєва (пізніше – Горшкова) підтримувала тісні контакти зі своїми рятівниками, визнавала їх за своїх других батьків. У 2003 р. Іван та Лідія Колесники удостоєні звання Праведника народів світу.

Світлана Демченко

м. Київ

Національний музей історії України у Другій світовій війні

  • fingerprintАртефакти
  • theatersВідео
  • subjectБібліотека